В один день до нас поступив сигнал про те, що в Києві живе самотня покинута бабуся з бульдожкою та кроликом. На початку війни діти з онуками покинули на бабусю своїх тварин та виїхали закордон. В неї не було грошей навіть собі на їжу, не кажучи вже про тваринок, ще й вдобавок вона дуже хворіла. Бабуся не могла обслуговувати навіть себе, голодувала разом із бульдожкою і ні разу не виводила її на вулицю гуляти. Вона вирішила виїхати до родичів у село, а дівчинку нема було куди віддати. 

Це просто диво, що нам написала людина, до якої підійшли з проханням допомогти, бо могло все бути зовсім інакше. Наша постійна перетримка у Києві, куратор Міла Лапіна, поїхала і забрала Жаклін, так звали бульдожку. З цього самого моменту Жаклін була на кураторсті нашого фонду. 

Виглядала вона жахливо, настільки худюща, що всі кістки було видно. Про таких кажуть, можна вивчати скілет. Жаклін була у лікарні, там поставили такі діагнози: кахексія, зубний камінь та гінгівіт, нашкірний ріг, піплома, ознаки гастроентериту, хронічний панкреатит, неоплазія, уроцистит. Сама по собі вона дуже лагідна та дуже любить і вірить людям. Жаклін дуже подобається, коли її обіймають та приділяють увагу. А от з іншими бульдогами не зрослося, Жаклін почала проявляти зооагресію на перетримці. Вчинила бійку з Пепою (бульдожка куратора) та довелося зашивати око. 

Йшов час і вона змінювалася, як це завжди і відбувається, вже не бігла як скажена до холодильнику, із задоволенням гралася та спала. І, звісно, їй там було чудово, але ніде не буде краще, ніж у родині. Перед новим роком Жаклін поїхала додому, тому цей рік вона зустрічала разом зі своїми батьками. Навіть думати не хочеться, що б було, якби на її шляху не зустрілося так багато добродійливих людей.